Під час останнього Великого зледеніння (приблизно від 20 до 13 тисяч років тому) в Європі існувало всього два так званих «кліматичних притулка», де зберігалось життя людей. Один з них був саме на теренах праУраїни. І після зміни клімату саме тут виявлено появу генетичних маркерів, які надалі отримали розповсюдження просторами Євразії. Детальніше про археогенетичні дослідження - в цьому фрагменті з книги "Хто ми є, українці".

В цьому підрозділі книги “Хто ми є, українці?” викладені висновки, які обґрунтовуються попереднім докладним аналізом археогенетичних досліджень останніх років. Самі по собі ці висновки видаються неординарними й важливими. Якщо вони вас зацікавлять, запрошуємо більш докладно ознайомитись із текстом розділу “Розповідають гени”.

В українських історичних джерелах стверджується, що найдавніша згадка про Україну міститься в Іпатському літописі, що, нібито, ця назва молодша на кілька століть за назву «Русь». Насправді ж, навпаки – назва «Україна» набагато давніша за назву «Русь», і не на кілька століть, а більше ніж на одне тисячоліття. Спробуймо це довести...

В цьому підсумковий розділі книги «Київ досвітній» стисло викладені основні теми та тези, яким автор присвятив своє багаторічне дослідження. Георгій Чорний є фаховим інженером-науковцем і саме цей досвід визначає його підхід до вивчання стародавньої історії України — поєднання неупередженості та ґрунтовності. Такий підхід дійсно викликає повагу і сприяє довірі.

На відміну від сарматів, їх північні сусіди набагато менше потрапляли до поля зору античних істориків, а ті відомості, що дійшли до нас, не надто конкретні. Тому вчені переважно конструюють найрізноманітніші гіпотези, зіставляючи досліджені (часом досить ґрунтовно) археологічні культури — зарубинецьку, пшеворську, липицьку та інші «групи» і «типи» пам’яток зі згаданими Тацитом та іншими римлянами венедами, лугіями, кельтами та іншими давніми мешканцями цієї частини Європи.

У давній історії земель, що лежать на північ від Понту Евксинського, є цікава і повчальна сторінка. Вона про те, як шукали і знайшли свого щастя елліни двадцять шість століть тому далеко від батьківщини. Навіть збудоване власноруч місто так і назвали — Ольвія, тобто — «Щаслива». Свого часу елліни заснували декілька міст із подібною назвою, у різних частинах відомого їм світу. Північно-причорноморська колонія відома під іменем «Ольвія Понтійська».

У ІІ ст. до н. е. — І ст. до н. е. Таврика стала полем бою не лише між полісами, Боспором і скіфами — сюди завітали «важковаговики» із-за меж півострова, Понтійське царство, очолюване Мітрідатом VI Євпатором, і Римська республіка. Саме вони врешті-решт з’ясовували стосунки, внаслідок чого на частині земель півострова майже на тисячу років встановилося домінування Риму.