Антична Україна

Колоністи чи переселенці?

Грецькі поселення північного Причорномор’я часто називають колоніями, але колонізація не є відповідним терміном для означення переселення греків у північне Причорномор’я, оскільки основні причини цього переселення полягали не в тому, щоб використовувати ресурси колоній в інтересах метрополії. Греки виселялись зі своїх рідних полісів в інші місцевості (і не тільки в Причорномор’я) через перенаселення та безземелля, а також поразки в політичній боротьбі. Додатковими стимулами була потужна сировинна база, необхідна для економіки та майже безмежні ринки збуту для грецьких товарів. Еліти місцевих племен на землях яких закладались поселення зазвичай приязно відносились до грецьких переселенців, оскільки теж були зацікавлені в торгівлі з греками, від яких отримували предмети розкоші, зброю, вино, оливкову олію, тканини та інше. Найбільше переселялося греків з Мілета (див. Білозерська культура) та інших малоазійських грецьких міст. Пізніше почалось переселення з деяких острівних та материкових міст, зокрема з Афін.

Греки Причорномор’я

Найдавнішим на землях України стало грецьке поселення Борисфеніда на острові Березань, засноване ще в VII столітті перед Різдвом як торгова факторія. Пізніше центр колонії перемістився до Ольвії (Очаківський район, Миколаївської області), заснованої в 600 році перед Різдвом переселенцями з грецького Мілета. Керкінітиду на місці теперішньої Євпаторії було засновано у VI столітті перед Різдвом. Місто-держава Тіра в гирлі Дністра з’явилось у VI столітті до Різдва. Поблизу, на східному березі Дністровського лиману, в останній третині VI століття до Різдва було збудовано Ніконій. Херсонес у Криму було засновано у 422–420 роках до Різдва переселенцями з Гераклеї Понтійської1. До складу херсонеської мінідержави входив також Калос-Лімен на місці сучасного селища Чорноморське на півострові Тарханкут, який був заснований мілетянами у IV столітті до Різдва. Мілетяни заснували також у VI столітті до Різдва Теодозію (тепер Феодосія) та Керкінітиду (тепер Євпаторія). Втім, найбільше грецьких поселень було у східному Криму. Пантікапей, на місці якого тепер знаходиться Керч, засновано мілетянами на початку VI століття до Різдва, лише трохи пізніше від Борисфеніди. Цікаво, що поряд з Пантікапеєм конкуренти та суперники мілетян, люди з острова Самос, заснували своє місто — Німфей. На основі цих поселень в 480 році до Різдва виникло Боспорське царство (див. Кам’янська культура), відоме також Боспор Кіммерійський. Асимілювавши місцеве таврське та скіфське населення, боспорити створили могутню елліністичну2 державу, яка швидко поширила свої впливи на майже весь Крим та Таманський півострів. На I-II століття нашої ери припав період золотого віку Боспорської держави, процвітання якої ґрунтувалось на експорті пшениці, риби та рабів (див. Римська провінційна культура). Окрім великих міст на всьому побережжі Криму та північного Причорномор’я було багато невеликих землеробських та рибальських поселень. Населення міст та сіл складалося як з греків, так і вихідців із місцевих племен, хоча мовою спілкування була давньогрецька.

Економіка давньогрецьких поселень

Економічною основою античних міст-держав північного Причорномор'я було вирощування зернових злакових культур — ячменю, проса, пшениці, жита, гречки. Навколо великих полісів існували сільськогосподарські поселення та маєтки, округа мала назву хора. Ділянки хори належали окремим громадянам та розподілялись за жеребом. Невеликі ділянки оброблялись зазвичай силами однієї сім’ї, у великих латифундіях використовувалась рабська праця. Поля орали важкими дерев'яними плугами, запряженими кількома парами волів. При обробітку землі використовували залізні мотики й серпи. Зерно перевозили та зберігали у великих глиняних горщиках-піфосах, мололи на ручних жорнах. Рівень розвитку зернового виробництва не тільки запевняв потреби населення, але й давав можливість вивозити зерно в Середземномор'я. Городництво та садівництво відігравали допоміжну роль, зате дуже важливе місце займало виноградарство. Вино вироблялось почасти для місцевого споживання, але найбільше для продажу скіфами, які не вміли виготовляти вина, але дуже його цінували. Значну роль відігравало й скотарство. Розводили велику рогату худобу, дрібну рогату худобу, свиней, коней, віслюків.

Азовське море та річки, що в нього впадають, сприяли промисловому рибальству. У Середземномор'ї був великий попит на солену понтійську рибу — тюльку та хамсу. В грецьких містах працювали ремісники різних спеціальностей, але найбільш прибутковими були ковальство, гончарство, торевтика3 і ювелірна справа, оскільки в цих галузях економіки головними замовниками були представники місцевої знаті для яких володіння предметами розкоші мало статусне значення. Більшість високохудожніх витворів мистецтва, знайдених в скіфських могилах, виготовлені грецькими майстрами причорноморських міст на замовлення скіфської знаті, що породило особливий греко-скіфський художній стиль. У кожному місті були ремісничі квартали та торгова площа — агора, де торговці з місцевих племен мали можливість продавати власні товари. Зі скіфських земель греки вивозили пшеницю, а також хутра, мед, віск, рибу, сіль, бурштин, деревину і рабів, експортуючи сюди зброю, предмети розкоші, коштовності, вино та олію. Деякі міста північного Причорномор'я мали власні монетні системи. Греки принесли у Причорномор’я культи різних античних богів, що часом ставали популярними у місцевого населення. Відбувалось і зворотне запозичення греками місцевих вірувань та традицій.

Історична доля грецьких поселень Причорномор’я

У 520-530-х роках античні міста Криму перейшли під владу Візантійської імперії, що знаменувало закінчення античного періоду історії. Херсонес остаточно був зруйнований 1399 року, а Білгород-Дністровський ЮНЕСКО віднесло до 10 найдавніших міст світу з безперервним існуванням. Частина населення Херсонеської округи у середньовіччі стала ядром князівства Феодоро4 у південному Криму, мешкали греки й в генуезьких колоніях на узбережжі й навіть тоді, коли Крим набув статусу ханства під протекторатом Османської імперії. Грецьке населення примусово виселили з Криму за наказом Катерини ІІ в 1778 році, а тих, хто пізніше повернувся, остаточно депортували за наказом Й.Сталіна у 1944 році разом з кримськими татарами.