Початок Русі

Походження лука-райковецької культури

Лука-райковецька культура культура сформувалась на основі об’єднання людей празько-корчацької (див. Празько-корчацька культура) з частиною племен пеньківської (див. Пеньківська культура) та волинцівсько-роменської (див. Волинцівсько-роменська культура) культур і охоплювала територію всієї правобережної України й Закарпаття та суміжних областей Білорусі, Молдови, Румунії (де вона відома як культура Глінча1) та Болгарії. Людність лука-райковецької культури ідентифікують із культурою літописних слов'янських племен, в першу чергу волинян, древлян, дреговичів, і можливо частково полян.

Господарство лука-райковецької культури

Основу господарства лука-райковецької людності становило орне, в північних районах вогнево-підсічне, а в південних — перелогове, землеробство й присадибне скотарство. Поля орали ралами з залізними наконечниками й без таких, запрягаючи в них коней та волів, а засівали переважно пшеницею, ячменем, житом та вівсом. Розводили велику рогату худобу, свиней, кіз. Типова для лука-райковецької культури ліпна кераміка на загал зберігає празько-корчацькі традиції, відрізняючись хіба що пропорціями та наявністю на частині посудин нерівного лінійно-хвилястого орнаменту. На поселеннях, розташованих на Дніпрі й Дністрі, трапляється невелика кількість імпортної салтівської кераміки (див. Салтівська культура) та амфор із Криму (див. Візантійська культура).

Сільськогосподарські й ремісничі знаряддя та зброю робили із заліза та сталі. В кожному поселенні була власна кузня, а в багатьох — металургійні горни. В кузнях робили наральники, серпи, коси, сокири, тесла, ложкорізи, ножі, шила, риболовецькі гачки, різні типи наконечників стріл та списів, шпори, кресала, деталі для дерев’яних відер тощо. З каменю виготовлено жорна, точильні бруски, з глини — пряслиця, ливарні форми, з кістки — гребені, шила, лощила та інше. Прикраси та деякі деталі одягу виготовляли з кольорових металів. Серед них, зокрема, традиційні для всіх слов’ян дротяні скроневі кільця, підковоподібні фібули для плащів, сережки-лунниці, підвіски-бубонці, поясні пряжки. Імпортними, найімовірніше, були скляні намистини та підвіски. На поселеннях Подніпров’я і Подністров’я трапляються знахідки арабських срібних монет, що були на той час універсальною валютою.

Села й житла лука-райковецької культури

Панівний тип поселень лука-райковецької культури — неукріплені селища, населення яких займалося сільським господарством. Для IX століття характерна поява городищ, що мали ремісно-торговельний і адміністративний характер. Топографія таких селиш досить різноманітна: від низьких терас річок і підвищень у заплаві до ділянок на плато та гірських схилах. Поселення відрізняються і за розмірами — від маленьких хутірців до великих міст, - однак найчастіше це поселення з 10-20 хатин. Дуже часто середні й малі села зі всіх сторін оточують міста й фортеці. Міста були ремісничо-адміністративними центрами племінних князівств, а фортеці, - укріпленими дерев’яними стінами, частоколами, земляними валами й ровами притулками населення під час військової загрози. Основним типом житла є традиційна для слов’ян прямокутна напівземлянка, хоча інколи трапляються й глибші будівлі. Стіни у більшості випадків мали стовпову конструкцію. Опорні стовпи встановлювалися по кутках, а також посередині кожної стіни. На півночі використовувалися зруби, на півдні — стіни з плоту, обмащеного глиною. Покрівля, очевидно, була двосхилою, причому дерев’яна основа часто засипалася зверху шаром глини. Переважають встановлені у кутку печі, складені з каменю. Менш поширеними були печі, виліплені з глини на дерев’яному каркасі або комбіновані, кам’яно-глиняні. Часто використовували великі глиняні жаровні, що застосовувалися, можливо, для просушування збіжжя. Як опалювальні споруди інколи використовувалися вогнища з глиняними черенями. Окрім жител, в поселеннях знаходились господарські будинки, ремісничі майстерні, двоярусні гончарні горни, погреби, обмащені глиною та обпалені ями для зберігання зерна.

Цвинтарі й поховальні обряди лука-райковецької культури

Поселення супроводжувались цвинтарями. На ранніх етапах існування лука-райковецької культури похоронні обряди були типовими для слов’янських племен — покійників спалювали за межами цвинтарів, прах зсипали в спеціальну урну або просто в земляну ямку, а над могилою насипали курган, величина якого залежала від статусу небіжчика. Під курганами інколи фіксуються сліди дерев’яних огорож навколо поховань. Крім урн, у похованнях трапляються горщики з їжею, дрібні металеві прикраси, ножі, наконечники стріл, скляні намистини зі слідами вогню. Протягом IX-X століть у середовищі лука-райковецького населення набувало поширення тілопокладення, що інколи пов’язують із впливом християнства слов’янської Великої Моравії2. З початком християнізації Русі обряд тілопокладення повністю витісняє обряд кремації. Серед пам’яток лука-райковецької культури відомі культові споруди у вигляді різноманітних укріплених і неукріплених святилищ. У святилищах зафіксовано рештки кострищ, камені-жертовники, кістки тварин, уламки посуду. До святилищ зазвичай примикав цвинтар, а неподалік знаходились садиби старійшин чи, можливо, жерців. Лука-райковецька культура стала основою для давньоруської культури.