Українці очима археогенетики
Висновки на підставі генетичних досліджень
В цьому підрозділі книги “Хто ми є, українці?” викладені висновки, які обґрунтовуються попереднім докладним аналізом археогенетичних досліджень останніх років. Самі по собі ці висновки видаються неординарними й важливими. Якщо вони вас зацікавлять, запрошуємо більш докладно ознайомитись із текстом розділу “Розповідають гени”.
«Всяк должен узнать свій народ
і в народі себе».
Григорій Сковорода
і в народі себе».
Григорій Сковорода
Заключна глава розділу “Розповідають гени” книги "Хто ми є, українці".
Основними чинниками, що суттєво вплинули на розвиток і формування сучасних європейських народів, у тому числі й українців, послужили два природні катаклізми: Останній Льодовиковий Максимум, що тривав приблизно 7 тисячоліть (між 20-ма і 13-ма тисячами років тому), та Великий потоп, що спричинив утворення Чорного й Азовського морів (приблизно 7,5 тисяч років тому). Ці дві події планетарного масштабу стали поштовхами для пошуку і впровадження нових технологій виживання людей в екстремальних умовах, до появи двох розвинених цивілізацій, створених трипільцями й степовиками відповідно. Стійкішою виявилася цивілізація степовиків, яка поширилася на величезні простори Євразії і поклала кінець цивілізації трипільців.
Українці, як і більшість європейських народів, є нащадками трьох основних груп предків, які в різні часи послідовно приходили на територію сучасної України, поступово витісняючи своїх попередників. Першими були мисливці-збирачі – 40–35 тисяч років тому, другими – фермери з Анатолії (сучасної Туреччини) – приблизно 8,5 тисяч років тому і третіми – трипільці й степовики – приблизно 7 тисяч років тому, починаючи з найдавніших трипільців. Перші і другі предки залишили в геномах українців свої примісні частки, що становлять приблизно по 28 % кожен, треті залишили більш вагомий внесок – близько 44 %1.
Той факт, що домінуюча гаплогрупа R1a1a, яку, за даними генетиків, носять у собі від 44 % до 54 % сучасних українців, зародилася не деінде, а на території сучасної України, говорить про те, що ця гаплогрупа не була привнесена ззовні, що частина її носіїв не мігрувала, а постійно залишалася на території України, забезпечуючи неперервне передавання цієї гаплогрупи із покоління в покоління аж до того часу, коли її носіїв стали називати українцями. Це означає постійне, неперервне проживання предків українців на своїй землі, яке розпочалося приблизно 10 тисяч років тому, коли народився Прабатько східноєвропейців, що започаткував домінуючу гаплогрупу сучасних українців R1a1a.
Той факт, що таримські мумії мають не лише однакову із сучасними українцями гаплогрупу R1a1a, а й однаковий колір шкіри, волосся та зовнішній вигляд, що видно, зокрема, з реконструйованого портрета «Лоуланьської красуні», говорить про те, що українці і таримські мумії походять від одних і тих же предків, а саме: степовиків, що розпочали мігрувати приблизно 5200 років тому із територій Північного Причорномор’я та Приазов’я і поступово досягли територій північнозахідного Китаю. Отже, археогенетика доводить походження українців як від трипільців, так і пізніших за них, генетично споріднених з ними, степовиків, спільні предки яких були вихідцями із Українського кліматичного притулку. Українці перейняли від трипільців мирну вдачу творців-хліборобів, а від степовиків – характер незламних воїнів-захисників своєї землі. Пізніше ці риси яскраво проявилися в нащадках: скіфах, русах, запорожцях і сучасних українцях.
Міра генетичного впливу мігрантів-носіїв гаплогрупи R1a1a (трипільців і степовиків) на сусідні та підкорені ними народи залежала від географічної віддаленості цих народів від Наддніпрянщини і Північного Причорномор’я, тривалості міжетнічних зв’язків та інших чинників. Наприклад, сучасні народи Азії (таджики, пуштуни, індійці та ін.), предки яких були підкорені степовиками, мають високі відсотки цієї гаплогрупи, але за кольором шкіри, волосся, зовнішнім виглядом мають суттєві відмінності як між собою, так і від європейців-завойовників. З цього випливає, що аутосомні гени місцевого населення переважили відповідні гени степовиків під час нетривалих міжетнічних зв’язків. Те саме можна сказати про мордовців, марійців і багатьох інших народів, що живуть у Росії. Вони мають високу частоту гаплогрупи R1a1a, але за зовнішністю відрізняються від європейців, від яких взяли тільки цю гаплогрупу та назву «русские», а етнічність свою зберегли. А в центрально-східній Європі картина інша. Поляки, угорці, словаки теж мають високі відсотки цієї гаплогрупи, але за зовнішністю мало відрізняються одне від одного і від українців унаслідок географічної близькості і тривалих міжетнічних зв’язків, під час яких відбувався багатократний обмін аутосомними генами. Отже, однаковість гаплогруп у двох народів ще не означає, що це один і той же народ. Для цього треба порівнювати весь комплекс показників, які характеризують ці народи.
Оскільки в результаті проведеного нами аналізу встановлено, що предки українців з домінуючою гаплогрупою R1a1a безперервно проживали під різними назвами на території сучасної України близько 10 тисяч років, виникає природне запитання – з якого часу, з якої назви предків слід вважати їх українцями. Чи від часів існування трипільців, чи від степовиків, скіфів, русів, а чи від дати першого повідомлення про Україну в літописі «Повість врем’яних літ»? Питання це складне і дискусійне, оскільки для його вирішення не встановлено переконливих, науково обґрунтованих критеріїв. Зрозуміло, що одними тільки генетичними дослідженнями його не вирішити, адже геномний ланцюжок українців, як уже говорилось, тягнеться далеко за 10 тисяч років, аж до первісних мисливців-збирачів. В якій саме ланці цього ланцюжка «вічно тутешній» народ став українцями, потрібно визначати за допомогою надійних критеріїв.
На думку українських археологів, головним критерієм етнічності українців є «національне самоусвідомлення» особи, яка за внутрішнім своїм переконанням уважає себе українцем чи українкою. Ще й додають при цьому – нібито «етнічність насамперед у голові, а не в крові». Це дуже сумнівний, антинауковий критерій, який межує з маніакальним переконанням декого з пацієнтів, що він є Бонапартом.
На мою думку, критерієм появи перших українців є той час і та назва предків, за яких сходяться між собою показання генетичних, мовних, антропологічних і археологічних свідків минувшини предків українців. Саме ті показання, які можна реально оцінити, а не покладатися на внутрішні переконання, що не піддаються оцінюванню.
Висновок 1
Основними чинниками, що суттєво вплинули на розвиток і формування сучасних європейських народів, у тому числі й українців, послужили два природні катаклізми: Останній Льодовиковий Максимум, що тривав приблизно 7 тисячоліть (між 20-ма і 13-ма тисячами років тому), та Великий потоп, що спричинив утворення Чорного й Азовського морів (приблизно 7,5 тисяч років тому). Ці дві події планетарного масштабу стали поштовхами для пошуку і впровадження нових технологій виживання людей в екстремальних умовах, до появи двох розвинених цивілізацій, створених трипільцями й степовиками відповідно. Стійкішою виявилася цивілізація степовиків, яка поширилася на величезні простори Євразії і поклала кінець цивілізації трипільців.
Висновок 2
Українці, як і більшість європейських народів, є нащадками трьох основних груп предків, які в різні часи послідовно приходили на територію сучасної України, поступово витісняючи своїх попередників. Першими були мисливці-збирачі – 40–35 тисяч років тому, другими – фермери з Анатолії (сучасної Туреччини) – приблизно 8,5 тисяч років тому і третіми – трипільці й степовики – приблизно 7 тисяч років тому, починаючи з найдавніших трипільців. Перші і другі предки залишили в геномах українців свої примісні частки, що становлять приблизно по 28 % кожен, треті залишили більш вагомий внесок – близько 44 %1.
Висновок 3
Той факт, що домінуюча гаплогрупа R1a1a, яку, за даними генетиків, носять у собі від 44 % до 54 % сучасних українців, зародилася не деінде, а на території сучасної України, говорить про те, що ця гаплогрупа не була привнесена ззовні, що частина її носіїв не мігрувала, а постійно залишалася на території України, забезпечуючи неперервне передавання цієї гаплогрупи із покоління в покоління аж до того часу, коли її носіїв стали називати українцями. Це означає постійне, неперервне проживання предків українців на своїй землі, яке розпочалося приблизно 10 тисяч років тому, коли народився Прабатько східноєвропейців, що започаткував домінуючу гаплогрупу сучасних українців R1a1a.
Висновок 4
Той факт, що таримські мумії мають не лише однакову із сучасними українцями гаплогрупу R1a1a, а й однаковий колір шкіри, волосся та зовнішній вигляд, що видно, зокрема, з реконструйованого портрета «Лоуланьської красуні», говорить про те, що українці і таримські мумії походять від одних і тих же предків, а саме: степовиків, що розпочали мігрувати приблизно 5200 років тому із територій Північного Причорномор’я та Приазов’я і поступово досягли територій північнозахідного Китаю. Отже, археогенетика доводить походження українців як від трипільців, так і пізніших за них, генетично споріднених з ними, степовиків, спільні предки яких були вихідцями із Українського кліматичного притулку. Українці перейняли від трипільців мирну вдачу творців-хліборобів, а від степовиків – характер незламних воїнів-захисників своєї землі. Пізніше ці риси яскраво проявилися в нащадках: скіфах, русах, запорожцях і сучасних українцях.
Висновок 5
Міра генетичного впливу мігрантів-носіїв гаплогрупи R1a1a (трипільців і степовиків) на сусідні та підкорені ними народи залежала від географічної віддаленості цих народів від Наддніпрянщини і Північного Причорномор’я, тривалості міжетнічних зв’язків та інших чинників. Наприклад, сучасні народи Азії (таджики, пуштуни, індійці та ін.), предки яких були підкорені степовиками, мають високі відсотки цієї гаплогрупи, але за кольором шкіри, волосся, зовнішнім виглядом мають суттєві відмінності як між собою, так і від європейців-завойовників. З цього випливає, що аутосомні гени місцевого населення переважили відповідні гени степовиків під час нетривалих міжетнічних зв’язків. Те саме можна сказати про мордовців, марійців і багатьох інших народів, що живуть у Росії. Вони мають високу частоту гаплогрупи R1a1a, але за зовнішністю відрізняються від європейців, від яких взяли тільки цю гаплогрупу та назву «русские», а етнічність свою зберегли. А в центрально-східній Європі картина інша. Поляки, угорці, словаки теж мають високі відсотки цієї гаплогрупи, але за зовнішністю мало відрізняються одне від одного і від українців унаслідок географічної близькості і тривалих міжетнічних зв’язків, під час яких відбувався багатократний обмін аутосомними генами. Отже, однаковість гаплогруп у двох народів ще не означає, що це один і той же народ. Для цього треба порівнювати весь комплекс показників, які характеризують ці народи.
Висновок 6
Оскільки в результаті проведеного нами аналізу встановлено, що предки українців з домінуючою гаплогрупою R1a1a безперервно проживали під різними назвами на території сучасної України близько 10 тисяч років, виникає природне запитання – з якого часу, з якої назви предків слід вважати їх українцями. Чи від часів існування трипільців, чи від степовиків, скіфів, русів, а чи від дати першого повідомлення про Україну в літописі «Повість врем’яних літ»? Питання це складне і дискусійне, оскільки для його вирішення не встановлено переконливих, науково обґрунтованих критеріїв. Зрозуміло, що одними тільки генетичними дослідженнями його не вирішити, адже геномний ланцюжок українців, як уже говорилось, тягнеться далеко за 10 тисяч років, аж до первісних мисливців-збирачів. В якій саме ланці цього ланцюжка «вічно тутешній» народ став українцями, потрібно визначати за допомогою надійних критеріїв.
На думку українських археологів, головним критерієм етнічності українців є «національне самоусвідомлення» особи, яка за внутрішнім своїм переконанням уважає себе українцем чи українкою. Ще й додають при цьому – нібито «етнічність насамперед у голові, а не в крові». Це дуже сумнівний, антинауковий критерій, який межує з маніакальним переконанням декого з пацієнтів, що він є Бонапартом.
На мою думку, критерієм появи перших українців є той час і та назва предків, за яких сходяться між собою показання генетичних, мовних, антропологічних і археологічних свідків минувшини предків українців. Саме ті показання, які можна реально оцінити, а не покладатися на внутрішні переконання, що не піддаються оцінюванню.
